#ІгорЗакоханийОсінніСпогади
Знову осінь…
Чи, точніше, ще осінь. Уже серйозно похолодало, у західній Україні, Києві лежить сніг. А у Тальному просто холодно. Тому я скрипнув дверима кафе, щоб зігріти свою осінь порцією запашної кави.
Спогади… Саме скрип вхідних дверей повернув мене майже на рік назад. На жаль, не в часі, а всього лише у пам’яті… Тоді я мав нагоду спостерігати певну історію, яка відбувалась з моїми товаришами (тоді ще просто знайомими) Борисом, Арсеном і їхньою подругою. Я, навіть, був спробував записати ті події у вигляді ліричної прози, але так і не дописав. А фраза з того твору «Борис скрипнув дверима. В цьому кафе двері мають цю особливість – рипіти, коли хтось заходить. Китайські дзвоники, звісно, приємніші для людського вуха, проте і так згодиться. Неординарність, так би мовити.» згадується і до цих пір.
Вирішив, під псевдонімом звісно, повідати вам, читачі, трішки згадок про ті часи. Тому знову примостився за столиком біля занавіски із зображеннями кращих споруд світу і записав, що згадалося. Частково наводитиму уривки з недописаного.
«…Ось і в даний момент його голова була зайнята черговою ідеєю, а руки цигаркою. Як не хотілось покинути палити — ніколи не міг собі цього дозволити. Тільки думка в голову — цигарка в руки. А думки ніколи не полишали голови Бориса, вічно роїлися там, як мухи біля меду влітку. Інколи акуратно “розкладалися” по поличках, інколи хаос в його голові був більшим, ніж у космосі….»
Того вечора Борис палив біля входу до кафе. Рука автоматично підносила цигарку до рота, а легені виштовхували дим. Це були усі ознаки того, що він ще живий, настільки віддалено він тоді виглядав. Раптом він дістав телефон і здійснив коротку розмову. Це все я спостерігав через вікно. А перед «перекуром» Борис брав активну участь у дискусії щодо виникнення людства. Майже всі присутні вирішили таки розібратися, звідки взялось людство, якщо у Адама з Євою були шише сини. Та, як виявилось, не це тривожило Бориса на той момент.
Тоді Борис був закоханий у Вероніку, але не міг собі дозволити стосунків з нею, бо вже мав супутницю життя. А оскільки Вероніка була чудовою дівчиною, він познайомив її з Арсеном і спробував звести двох чудових на його погляд людей…
«… - А чому ти кажеш, що я врятував тебе від Ніки? Мені, особисто, вона дуже подобається... Сам знаєш. ....» - ось таку репліку Бориса я випадково почув, попиваючи улюблене «американо», коли вони з Арсеном зайшли досередини. Того вечора я потоваришував з цими хлопцями і дізнався певні подробиці цієї історії і вирішив її трохи описати.
А ситуація склалась наступним чином: Борис не попередив Арсена, що вирішив допомогти йому з Нікою. А сам Арсен вирішив не обтяжувати себе серйозними стосунками, але упевнившись, що Вероніка і справді хороша, вирішив посприяти появі стосунків між Борисом і Веронікою. Арсен, звісно, знав, що Борис «зайнятий» і розумів, що робить не етично. Та він хотів бачити свого друга щасливим.
Та того злополучного вечора ситуація прояснилась не тільки для мене, а й для Вероніки: два товариші нав’язують її (при чому одночасно) один одному. Така роль, всім зрозуміло, не сподобалася Вероніці, що вона і озвучила Арсену всіма доступними їй мовленнєвими засобами. Якраз під час її «монологу» Борис і зателефонував Арсену, який, посилаючись на раптовий дзвінок і невідкладні справи, втік від Вероніки і її скандалу до Бориса у кафе.
Та історія завершилась непогано. Було ще декілька діалогів між її трьома основними учасниками, які і вичерпали конфлікт. Нині Борис, Арсен і Вероніка хороші друзі, згадують ті події з посмішкою і запитують мене час від часу, чи не дописав я, випадково, свою прозу про них. А я так і не дописав.
Життя чудове. Може, не завжди приємне і комфортне, але чудове. Вважаю, що спогади – це один з найбільших скарбів людства. Сьогодні лише двері рипнули – а у мене в цей прохолодний і похмурий день покращився настрій, коли я мимоволі пригадав пов’язані з цим скрипом події. Спогади залишаться зі мною назавжди. Заодно хочу подякувати Світланці за чудову каву.
А на завершення цієї розповіді хочу ще навести трохи моїх записів на основі почутого тоді від Бориса.
«… За широкою посмішкою Бориса розросталася велика болюча дилема. Останнього разу схожі переживання тривожили його кілька років назад і він уже грішним ділом подумав, що подорослішав. Та виявилось що ні. Просто постарішав. А як закохувався раніше, так і нині закохується в різних дівчат в непідходящі часи. Хоч і має вже давним давно штампа в паспорті і весільні фотосвітлини в рамочках на стінах.
І це сталося знову. Неочікувано. Швидко. Як нові закони про оподаткування. Ніхто їх не чекає і не хоче, а вони з’являються і змушують звертати на себе увагу. І ніби немає нічого поганого в цьому, начебто, світлому почутті, та все одно якась тінь смутку огортає душу, ніби ковдра тіло у морозні вечори. Проте щодо кохання взагалі у Бориса були свої переконання. Як от, наприклад, він стверджував, що любов — це погано. Любов, чи кохання, робить людей слабкими, змушує робити неприродні речі. Бо у природі, по суті, кохання немає. Є змагання за самку, охорона і навчання життєво необхідним інстинктам потомства, інколи вірність вибраній парі. Але не оце дурне кохання, яке затуманює розум, скасовує усі правила самозбереження, розвитку здорового роду.
Проте, які б переконання не сповідав би на даний момент, все одно закохувався. Знову і знову. І картав себе щоразу...
Сьогодні Борис чітко усвідомлював, що в черговий раз наступив на ті ж граблі. Навколишній світ, у вирі його роздумів, став для нього відсутній. Він перестав віддавати собі звіт про власні дії, що виразилось у тому, що він взяв ще дві пляшки пива, вийшов з ними надвір, запалив і забув про пиво. Всю його увагу заполонили роздуми….»
P.S. Я, все-таки, трішки поцікавився у «гугла», звідки ж взялося людство. Багато авторів посилаються на Біблію і стверджують, що у Адама за 930 років були десятки дітей, тому Каїн міг одружитися з племінницею чи сестрою і так далі. Багато було написано про ці «сімейні» стосунки. Були навіть версії про інопланетян.
Я вирішив, що найкращою відповіддю на одвічне питання буде той факт, що у 1948 році Папська Біблійна комісія запевнила, що перші 11 книг буття не потрібно розуміти буквально, а просто сприймати на віру, бо записи першого автора неточно відображують Божий задум і таємничість «первісного» життя. От так от.