#ІгорЗакоханийЗимовіМрії
- От, ти, й паразіт! – почув буквально 15 хвилин назад. Сказано було, щоправда, з посмішкою. Щирою, променистою, чарівною жіночою посмішкою морозного вечора біля «АТБ».
Зимові мрії
Наближається Новий рік. Закінчується поточний. Потроху залишаю погане у минулому, залишаючи на майбутнє лише хороше. Збережу згадку і про «паразіта» також. Суть не в змісті сказаного, а в емоціях, що супроводжували цей вчинок. Той блиск в очах і радість у душі в той самий момент, коли «паразіт» злітав з уст у морозне вечірнє Тальнівське повітря.
Я мав інші плани та справи у той момент, але пожертвував ними, щоб залишити згадку на майбутнє про цей щасливий для мене момент. Тому я різко змінив маршрут і негайно перемістився за улюблений столик біля занавіски, замовив улюблене американо, дістав з кишені чисті аркуші з ручкою (які тепер завжди ношу з собою) і накарлюкав цей текст.
Скажу відверто без літературних прикрас - мрії збуваються! Хочете - вірте, хочете – не вірте. А я це знаю. Як не дивно, ні передноворічна зимова казка, ні Дід Мороз чи Миколайчик виявилися не при ділах (або ж забули мені про це повідомити). Та я став свідком того, що є всі умови для здійснення однієї давньої мрії, на що я і не надіявся.
А мріяв я колись про ідеальну супутницю життя - чарівну дівчину, живу (яка цікавиться навколишнім світом, активну, справді живе, а не просто існує) і щоб з нею було цікаво протягом усього життя. Не повариха з прибиральницею, а супутниця по життю (побутові дрібниці можу і сам зробити). Здивував саме той факт, що такі дівчата (принаймні одна точно) є, і ще більше для мене дивно, що перестрів я її у Тальному. Логічно припустити, що є і ще такі панянки. Відтепер у здійснення саме цієї мрії я щиро вірю, упевнений – не за горами той час, коли я буду писати, скажімо, «Весняні чи літні радощі».
Та на часі «Зимові мрії». Я недарма взяв псевдонім «Ігор ЗАКОХАНИЙ», бо я і справді закоханий. У життя, у каву, у всіх дівчат одночасно. Надіюсь, що скоро буду сповнений вдячності, турботи, уваги та підтримки (можна буде ще додати гумору та пустощів). І все це буду дарувати при будь-якій нагоді і без нагоди скарбу, який буле мило посміхатися до мене зранку, солодко потягуючись.
Колись казав мій товариш, щоб я не мудрував сильно, а просто жив з нею і для неї, коли зустріну. «Візьми велосипед і поїдь з нею на пікнік за місто, на якийсь пагорб» - цю фразу я пам’ятатиму завжди. Тоді я цю мудрість не розумів – юний був, посміявся просто. Зміст сказано почав розуміти з роками, як і те, що не у пафосі справа, а в душах та серцях. Там, де ніхто нічого не побачить, поки сам не відкриєш. Далі, безпосередньо, ще одна маленька мрія.
«Весна у розпалі. Незабаром школярі радітимуть канікулам. Тепле, майже гаряче повітря, сповнене запахів молодої трави та квітів, приємно обвіває обличчя, грається твоїм волоссям, роблячи тебе схожою на німфу, що несе пісню на крилах вітру. Ти смієшся, просто заливаєшся дзвінким сміхом, що зцілив нещодавно мою зневірену душу і заворожує мене знову і знову. Ти щаслива. І я щасливий біля тебе.
Гарна погода, вихідний день, лише ми удвох віддаляємося від міста. Від щоденної метушні, біганини і шуму. Залишаємо там усі проблеми і негаразди до буднів. Спеціально вивільнили цілий день для цієї поїздки, щоб просто пожити один для одного.
Не поспішаючи крутимо педалі – ти не дуже впевнено керуєш велосипедом. Цей нехитрий транспорт позичили у друзів, та, напевно, доведеться купити свої – усі напрямки доступні. Я б із тобою увесь світ об’їхав на велосипеді, аби ти тільки була поруч якомога більше часу і сміялась.
Сонечко уже в зеніті, навіть трішки «перескочило» цю точку і почало скочуватися ближче до вечора. Сьогодні ми не поспішали прокидатися, а прокинувшись не поспішали вставати (я лише збігав зробив нам кави). Увесь ранок пролежали у ліжку, смакували каву, мріяли про ідеальне побачення.
Так і зародилася ідея провести час за містом. «Видзвонили» велосипеди, перекусили у місті і вирушили. У нас з собою пляшка мартіні, цукерки «Ferrero Rocher» і хороший настрій. У планах застелити на пагорбі молоду траву покривалом і, лежачи на ньому, розглядати хмари, вгадуючи, на що вони схожі. Милуватися здалеку Тальним, як бачать його птахи, вільні від будь-яких обов’язків, пролітаючи над нами.
А ще птахи завжди нагадують мені тебе – ти така ж вільна, окрилена. Мене завжди вражала твоя життєва легкість – ледь не дитяче вміння радіти життю. Саме ця щирість і посприяла нашому знайомству у одній із соціальних мереж. Ти яскраво виділялася із сірої маси пересічних користувачів.
Ми переписувались усю ніч – знайомилися, жартували, ділилися життєвими спостереженнями та планами на майбутнє. Я «фотошопив» твої фото – додавав на знімки своє зображення. Звісно, навіть неозброєним оком видно «фотошоп», але зміст доопрацьованих мною зображень нас приємно потішив. Таким чином ми вперше «поцілувалися», «погуляли» Львовом, «з’їздили» на море. Наступного дня ми зустрілись за моїм улюбленим столиком у кафе, де й розпочалися наші справжні стосунки.
Сьогодні ми будемо триматися за руки і жартувати. Знайдемо якісь квіти, я буду тебе фотографувати на телефон безліч разів – я обожнюю фіксувати через об’єктив твою посмішку, погляд, що кожного разу мають свій унікальний характер. Гарні кадри я роздруковую і вставляю в рамки. Уже десятки твоїх фотопортретів поглядають на нас з різних куточків квартири.
Інколи я «переміщую» тебе у мультики. У кухні висять декілька рамок, де ти відбираєш у білки жолудь чи мандруєш з пінгвінами по Мадагаскару. На одному зображенні Пікачу захоплюється твоєю красою. Чи роблю тебе героїнею кінофільмів – є рамки, в яких ти цариця Спарти, Клеопатра чи подруга Торетто. Колись, на старості літ, ми купимо будиночок, в якому будемо сидіти з тобою зимовими вечорами біля каміну і переглядати ці «витвори мистецтва».
Та це буде колись. А сьогодні увечері, нафотографувавшись, ми зможемо відкоркувати мартіні і будемо спостерігати за вечірніми чи нічними вогнями Тального з цього пагорбу. Ми створимо собі свою реальність для нас двох, а біля наших ніг простягнеться нічне Тальне, таке маленьке і непримітне здалеку. А поки що ти на велосипеді незграбно оминаєш ямки на шляху і смієшся.»
Допив каву, ще раз поглянув на величні споруди світу (чуть-чуть помріяв про поїздку до Франції) – і до справ буденних.
